Подорож Свідомості після Смерті
У езотеричному світогляді людина ніколи не розглядається лише як тіло. Тіло — це сцена, але не сама роль. Це покривало, яке приховує глибші, динамічні шари свідомості. Під поверхнею фізичної форми ховається складна архітектура свідомості, яка складається не лише з біологічних чи психологічних функцій, але й з тонких духовних аспектів.
Особистість — це тимчасовий проєкт свідомості, народжений для конкретного втілення. Вона формується з психічних звичок (saṁskāras), життєвого досвіду, зовнішніх обставин, колективних впливів. Ця структура необхідна, щоб Душа могла взаємодіяти з фізичним світом — це ніби «костюм дії», створений для переживання певного досвіду.
Душа — це індивідуалізований аспект Духа. Вона набуває форми, щоб рости, вдосконалюватися, трансформуватись через досвід. Душа постійно змінюється — формує пам’ять, накопичує кармічні імпульси, формує схильності. У Веданті це відповідає jīvātman, а в суфізмі — це rūh, мандрівник між світами.
Дух — це незмінне, вічне джерело свідомості. Це світло, яке ніколи не згасає, навіть тоді, коли Душа блукає між народженнями і смертями. Він завжди перебуває в єдності з Першоджерелом — Невираженим Початком (брахман, Ейн Соф, Дао, Божественне Поле Порожнечі). Він не приходить і не йде — лише спостерігає. Це тиша між ударами, спокій між життями.
Смерть у контексті цієї системи не є кінцем. Це як пауза після завершеної ноти в музиці, вдих між реченнями, поворот на стрімкому руслі річки. Це трансформація — не знищення, а перетворення. Свідомість не зникає, а змінює форму буття, поступово розкриваючи глибші свої шари. Це не питання віри — це модель, що повторюється у різних традиціях, внутрішньому досвіді, містичних свідченнях, а сьогодні — навіть у деяких нейропсихологічних дослідженнях свідомості під час клінічної смерті (Near Death Experiences).
Цей текст ґрунтується на моделі 40 днів — символічній, але впізнаваній у багатьох традиціях карті шляху свідомості після фізичної смерті. Це не фіксований часовий графік, а архетипна модель внутрішнього переходу, що згадується в тибетській Bardo Thödol, єгипетській «Книзі мертвих», слов’янських обрядах «дев’яти і сорока днів», структурі «семи порогів» суфізму, архетипах «суду душі» у християнстві, а також — у ведичній, тантричній та буддійській системах Сходу.
Кожне поняття, представлене в цій моделі, не базується на одній конкретній традиції, а є інтеграцією з широкого духовного поля:
- Веданта і йогічна психологія — описує шари свідомості (кошас), тонкі тіла та дію причинних вражень (vāsanā, saṁskāra).
- Тантричні буддійські системи — особливо вчення дзогчен та махамудра — описують розчинення свідомості у світлі та світ бачень як проєкції розуму.
- Теософія та антропософія — вводить стадії розвитку свідомості, сфери Девахану, ієрархію структури свідомості.
- Суфізм — говорить про внутрішню алхімію, очищення свідомості через трансформацію любові та відданості.
- Гностицизм і герметичні традиції — зображують людину як духовну сутність, яка впала в матерію, але має змогу повернутися до Єдиного через пізнання (gnōsis).
- Юнгіанська психологія — аналізує архетипи, інтеграцію тіні та стадії переходу свідомості з психологічної точки зору.
- Трансперсональна психологія — сучасною мовою описує містичні переживання, розширення свідомості, смерть его та духовну інтеграцію (Станіслав Гроф, Кен Вілбер).
- Нейропсихологічні дослідження NDE — особливо праці Піма ван Ломмела і Брюса Ґрейсона — надають наукові докази того, що свідомість може існувати поза межами нейронів.
Уся ця мудрість тут не зливається в одну систему, а поєднується як багатовимірне бачення, що дозволяє побачити людину як космічну істоту свідомості, яка мандрує не лише через життя, але й через переходи свідомості після фізичної смерті.
Це карта — не територія. Це нитка, що допомагає згадати себе не лише як тіло, а як живий, розвиваючийся потік свідомості, справжня природа якого — свобода, світло та вічна єдність.
Подорож Свідомості після Смерті
У езотеричному світогляді людина ніколи не розглядається лише як тіло. Тіло — це сцена, але не сама роль. Це покривало, яке приховує глибші, динамічні шари свідомості. Під поверхнею фізичної форми ховається складна архітектура свідомості, яка складається не лише з біологічних чи психологічних функцій, але й з тонких духовних аспектів.
Особистість — це тимчасовий проєкт свідомості, народжений для конкретного втілення. Вона формується з психічних звичок (saṁskāras), життєвого досвіду, зовнішніх обставин, колективних впливів. Ця структура необхідна, щоб Душа могла взаємодіяти з фізичним світом — це ніби «костюм дії», створений для переживання певного досвіду.
Душа — це індивідуалізований аспект Духа. Вона набуває форми, щоб рости, вдосконалюватися, трансформуватись через досвід. Душа постійно змінюється — формує пам’ять, накопичує кармічні імпульси, формує схильності. У Веданті це відповідає jīvātman, а в суфізмі — це rūh, мандрівник між світами.
Дух — це незмінне, вічне джерело свідомості. Це світло, яке ніколи не згасає, навіть тоді, коли Душа блукає між народженнями і смертями. Він завжди перебуває в єдності з Першоджерелом — Невираженим Початком (брахман, Ейн Соф, Дао, Божественне Поле Порожнечі). Він не приходить і не йде — лише спостерігає. Це тиша між ударами, спокій між життями.
Смерть у контексті цієї системи не є кінцем. Це як пауза після завершеної ноти в музиці, вдих між реченнями, поворот на стрімкому руслі річки. Це трансформація — не знищення, а перетворення. Свідомість не зникає, а змінює форму буття, поступово розкриваючи глибші свої шари. Це не питання віри — це модель, що повторюється у різних традиціях, внутрішньому досвіді, містичних свідченнях, а сьогодні — навіть у деяких нейропсихологічних дослідженнях свідомості під час клінічної смерті (Near Death Experiences).
Цей текст ґрунтується на моделі 40 днів — символічній, але впізнаваній у багатьох традиціях карті шляху свідомості після фізичної смерті. Це не фіксований часовий графік, а архетипна модель внутрішнього переходу, що згадується в тибетській Bardo Thödol, єгипетській «Книзі мертвих», слов’янських обрядах «дев’яти і сорока днів», структурі «семи порогів» суфізму, архетипах «суду душі» у християнстві, а також — у ведичній, тантричній та буддійській системах Сходу.
Кожне поняття, представлене в цій моделі, не базується на одній конкретній традиції, а є інтеграцією з широкого духовного поля:
- Веданта і йогічна психологія — описує шари свідомості (кошас), тонкі тіла та дію причинних вражень (vāsanā, saṁskāra).
- Тантричні буддійські системи — особливо вчення дзогчен та махамудра — описують розчинення свідомості у світлі та світ бачень як проєкції розуму.
- Теософія та антропософія — вводить стадії розвитку свідомості, сфери Девахану, ієрархію структури свідомості.
- Суфізм — говорить про внутрішню алхімію, очищення свідомості через трансформацію любові та відданості.
- Гностицизм і герметичні традиції — зображують людину як духовну сутність, яка впала в матерію, але має змогу повернутися до Єдиного через пізнання (gnōsis).
- Юнгіанська психологія — аналізує архетипи, інтеграцію тіні та стадії переходу свідомості з психологічної точки зору.
- Трансперсональна психологія — сучасною мовою описує містичні переживання, розширення свідомості, смерть его та духовну інтеграцію (Станіслав Гроф, Кен Вілбер).
- Нейропсихологічні дослідження NDE — особливо праці Піма ван Ломмела і Брюса Ґрейсона — надають наукові докази того, що свідомість може існувати поза межами нейронів.
Уся ця мудрість тут не зливається в одну систему, а поєднується як багатовимірне бачення, що дозволяє побачити людину як космічну істоту свідомості, яка мандрує не лише через життя, але й через переходи свідомості після фізичної смерті.
Це карта — не територія. Це нитка, що допомагає згадати себе не лише як тіло, а як живий, розвиваючийся потік свідомості, справжня природа якого — свобода, світло та вічна єдність.
Chikhai Bardo – Момент смерті
0 день – Перехід з фізичного в ефірне тіло
Мить смерті — це більше, ніж біологічний процес. В езотеричних традиціях вона сприймається як перший поріг на шляху трансформації свідомості. Коли зв'язок між життєвим полем свідомості та матеріальною формою розривається, свідомість відділяється від тіла й переходить у тонке — так зване ефірне — тіло. Це перехід ззовні всередину, з видимої форми до невидимої сутності.
На цьому етапі з'являється Велике Світло. У тибетській традиції воно називається Світло Дгармати (тиб. ösel), у веданті — сяйвом Параматмана, у західному містицизмі — джерелом божественної свідомості. Це не бачення, не метафора, а досвід чистого буття — без форми, без часу, без ідентичності. Це суть свідомості, яка завжди перебувала в людині, але була прихована під шарами особистості й чуттєвого світу.
Якщо це світло розпізнається, свідомість природно зливається з ним. Це визволення, що називається мокша або злиття з рігпою — стан, у якому індивід більше не повертається до циклічного існування. Його досвід інтегрується в Дух без проміжного шляху, і свідомість переходить на вищий, незмінний рівень буття.
Однак частіше світло не впізнається. Причини різні — страх, прив'язаність до тіла, ототожнення з формами розуму. Таке відсторонення свідомості ініціює подальший перехід — у сферу бачень і внутрішніх проєкцій, що називається Chonyid Bardo. Це важливий рубіж між визволенням і новим циклом досвіду.
Останніми десятиліттями ці езотеричні знання дедалі частіше привертають увагу науки. Нейрокардіологи та психіатри, такі як Пім ван Ломмел і Брюс Ґрейсон, досліджуючи досвід клінічної смерті (англ. Near Death Experiences, NDE), описали безліч випадків, коли пацієнти переживали тунель світла, злиття з усім, чисту любов і розширення свідомості. Такі досвіди відбуваються тоді, коли мозкова активність мінімальна або повністю відсутня — це змушує переосмислити зв'язок між свідомістю та матерією.
Перехресні паралелі між цими досвідами та описами стародавніх духовних традицій свідчать, що Світло, про яке йдеться у Chikhai Bardo, може бути універсальним станом свідомості, доступним як у медитації, так і в момент смерті. У західній психології такі стани часто називають трансперсональними, а в східних традиціях — злиттям з Вищою Сутністю.
Chikhai Bardo — це більше, ніж перехід. Це екзистенційний момент вибору — або злиття з Джерелом, або продовження подорожі. Це перша відправна точка у подорожі свідомості після смерті — момент, у якому мовчання говорить, а Світло кличе повернутися до себе.
Chikhai Bardo – Момент смерті
0 день – Перехід з фізичного в ефірне тіло
Мить смерті — це більше, ніж біологічний процес. В езотеричних традиціях вона сприймається як перший поріг на шляху трансформації свідомості. Коли зв'язок між життєвим полем свідомості та матеріальною формою розривається, свідомість відділяється від тіла й переходить у тонке — так зване ефірне — тіло. Це перехід ззовні всередину, з видимої форми до невидимої сутності.
На цьому етапі з'являється Велике Світло. У тибетській традиції воно називається Світло Дгармати (тиб. ösel), у веданті — сяйвом Параматмана, у західному містицизмі — джерелом божественної свідомості. Це не бачення, не метафора, а досвід чистого буття — без форми, без часу, без ідентичності. Це суть свідомості, яка завжди перебувала в людині, але була прихована під шарами особистості й чуттєвого світу.
Якщо це світло розпізнається, свідомість природно зливається з ним. Це визволення, що називається мокша або злиття з рігпою — стан, у якому індивід більше не повертається до циклічного існування. Його досвід інтегрується в Дух без проміжного шляху, і свідомість переходить на вищий, незмінний рівень буття.
Однак частіше світло не впізнається. Причини різні — страх, прив'язаність до тіла, ототожнення з формами розуму. Таке відсторонення свідомості ініціює подальший перехід — у сферу бачень і внутрішніх проєкцій, що називається Chonyid Bardo. Це важливий рубіж між визволенням і новим циклом досвіду.
Останніми десятиліттями ці езотеричні знання дедалі частіше привертають увагу науки. Нейрокардіологи та психіатри, такі як Пім ван Ломмел і Брюс Ґрейсон, досліджуючи досвід клінічної смерті (англ. Near Death Experiences, NDE), описали безліч випадків, коли пацієнти переживали тунель світла, злиття з усім, чисту любов і розширення свідомості. Такі досвіди відбуваються тоді, коли мозкова активність мінімальна або повністю відсутня — це змушує переосмислити зв'язок між свідомістю та матерією.
Перехресні паралелі між цими досвідами та описами стародавніх духовних традицій свідчать, що Світло, про яке йдеться у Chikhai Bardo, може бути універсальним станом свідомості, доступним як у медитації, так і в момент смерті. У західній психології такі стани часто називають трансперсональними, а в східних традиціях — злиттям з Вищою Сутністю.
Chikhai Bardo — це більше, ніж перехід. Це екзистенційний момент вибору — або злиття з Джерелом, або продовження подорожі. Це перша відправна точка у подорожі свідомості після смерті — момент, у якому мовчання говорить, а Світло кличе повернутися до себе.
Chonyid Bardo – Світ бачень реальності
1–9 дні – Перехід свідомості через поле Kāma–Manas
Другий перехідний етап після смерті – Chonyid Bardo – це сфера глибокої внутрішньої реальності, де свідомість уперше стикається не з фізичним або символічним зовнішнім світом, а з власним вмістом, який розкривається без фільтрів, без меж форми, без культурних чи психологічних масок. Тут починається справжнє дзеркало себе – перехід через поле Kāma–Manas, що поєднує емоційні бажання (kāma) і мислячий, формуючий розум (manas). На цьому рівні свідомість стикається з тим, що складало її людську особистість: прив’язаностями, бажаннями, страхами, незадоволеними очікуваннями та ідеалізованими образами.
Цей внутрішній простір відповідає так званій Kāma–Loka – тонкому, міжвимірному полю, де емоційний та ментальний вміст набуває видимих, енергетичних форм. Саме тут з’являються їдами – мирні божества, та кродха – гнівні істоти. Ці архетипні образи не є зовнішніми, а є проєкціями свідомості, що походять із самскар – підсвідомих вражень і непрожитих думок та емоцій, які були пригнічені або не інтегровані під час життя.
Свідомість починає бачити скандхи – внутрішній вміст, який структурував досвід «я є». Це – радше підсвідомі форми, ніж факти: демони відображають пригнічені страхи й тіньові тенденції, божества – ідеалізовані, але не реалізовані аспекти «я». Між ними немає об'єктивного добра чи зла – усе це фрагменти свідомості, які тепер прагнуть інтеграції.
Якщо людина за життя розвинула самоспостереження і усвідомленість, вона здатна розпізнати ці образи як внутрішні відображення психічної структури – не тільки з рівня Buddhi–Manas, але й з глибших рівнів свідомості. Таке розпізнавання нейтралізує силу бачень – свідомість переходить від втягнутого учасника до позиції спостерігача-свідка.
Якщо ці форми не розпізнаються, свідомість втягується в них: починає вважати їх реальністю, реагує на них і взаємодіє з ними, тим самим занурюючись у психічні лабіринти – світ власних страхів, бажань і внутрішніх конфліктів. Це ніби дзеркальна кімната свідомості, де кожне відображення здається справжнім, але лише тоді, коли не розпізнане як відображення.
Цей етап Бардо є ключовою точкою вибору: якщо свідомість усвідомлює походження цих форм – процес рухається вгору, до інтеграції й визволення. Якщо ж свідомість піддається баченням, вона застрягає в нижчих шарах і переходить на інший – ще щільніший – рівень трансформації свідомості. Це місце, де вирішується не доля, а ступінь зрілості свідомості.
Chonyid Bardo – Світ бачень реальності
1–9 дні – Перехід свідомості через поле Kāma–Manas
Другий перехідний етап після смерті – Chonyid Bardo – це сфера глибокої внутрішньої реальності, де свідомість уперше стикається не з фізичним або символічним зовнішнім світом, а з власним вмістом, який розкривається без фільтрів, без меж форми, без культурних чи психологічних масок. Тут починається справжнє дзеркало себе – перехід через поле Kāma–Manas, що поєднує емоційні бажання (kāma) і мислячий, формуючий розум (manas). На цьому рівні свідомість стикається з тим, що складало її людську особистість: прив’язаностями, бажаннями, страхами, незадоволеними очікуваннями та ідеалізованими образами.
Цей внутрішній простір відповідає так званій Kāma–Loka – тонкому, міжвимірному полю, де емоційний та ментальний вміст набуває видимих, енергетичних форм. Саме тут з’являються їдами – мирні божества, та кродха – гнівні істоти. Ці архетипні образи не є зовнішніми, а є проєкціями свідомості, що походять із самскар – підсвідомих вражень і непрожитих думок та емоцій, які були пригнічені або не інтегровані під час життя.
Свідомість починає бачити скандхи – внутрішній вміст, який структурував досвід «я є». Це – радше підсвідомі форми, ніж факти: демони відображають пригнічені страхи й тіньові тенденції, божества – ідеалізовані, але не реалізовані аспекти «я». Між ними немає об'єктивного добра чи зла – усе це фрагменти свідомості, які тепер прагнуть інтеграції.
Якщо людина за життя розвинула самоспостереження і усвідомленість, вона здатна розпізнати ці образи як внутрішні відображення психічної структури – не тільки з рівня Buddhi–Manas, але й з глибших рівнів свідомості. Таке розпізнавання нейтралізує силу бачень – свідомість переходить від втягнутого учасника до позиції спостерігача-свідка.
Якщо ці форми не розпізнаються, свідомість втягується в них: починає вважати їх реальністю, реагує на них і взаємодіє з ними, тим самим занурюючись у психічні лабіринти – світ власних страхів, бажань і внутрішніх конфліктів. Це ніби дзеркальна кімната свідомості, де кожне відображення здається справжнім, але лише тоді, коли не розпізнане як відображення.
Цей етап Бардо є ключовою точкою вибору: якщо свідомість усвідомлює походження цих форм – процес рухається вгору, до інтеграції й визволення. Якщо ж свідомість піддається баченням, вона застрягає в нижчих шарах і переходить на інший – ще щільніший – рівень трансформації свідомості. Це місце, де вирішується не доля, а ступінь зрілості свідомості.
Друга смерть – Розпад особистості
10–20 дні – Демонтаж структури его та відпускання ідентичності
Між десятим і двадцятим днем після смерті фізичного тіла свідомість досягає важливого порогу – так званої другої смерті, або ахамкара-пралая. Це не смерть тіла, а набагато глибший процес – психічний, структурний стан розчинення. Термін ахамкара означає его – індивідуалізований центр ідентичності, а пралая – розпад, розсіювання, розчинення. На цьому етапі его перестає існувати як єдина конструкція.
Починається поступовий демонтаж особистої ідентичності. Свідомість втрачає здатність триматися за знайоме «я», яке протягом усього життя підтримувало наративну цілісність: «хто я», «у що я вірю», «чого досяг». Усе, що було сформовано з переконань, установок, емоційних слідів і прив’язаностей, починає розсипатися, ніби витягнута на світло сітка.
Цей стан відповідає manomaya kosha – розпаду шару ментального тіла. Його структури – це не лише думки, а й усі форми, з якими людина себе ототожнювала: обов’язки, ім’я, ролі, навіть духовні переконання. Це внутрішній землетрус, під час якого особистість втрачає опору – не тому, що її карають, а тому, що ця структура більше не потрібна.
Далі настає фаза перегляду життя – але це не «кіноплівка», як часто уявляють, а багатошарова синхронна рефлексія: кожна дія та думка сприймається не лише з власної, але й з позиції усіх свідомостей, яких це торкнулося. Свідомість бачить себе не як суб’єкта, а як точку впливу в полі. Те, що ми називаємо кармою, тут проявляється як резонанс світла: скільки свідомість створила відбитку – стільки отримує у відповідь як розкриття якості досвіду.
Цей процес відповідає svabhavic atma-darshan – бачення істинної природи. Це не моральний і не релігійний акт – це дія буддгі-кармічного дзеркала: ясна, але без оцінки. Свідомість бачить не те, «що зробила», а тим, ким вона стала через свої вчинки. Це не кара, а структурна правда, яку неможливо ні приховати, ні спотворити.
На короткий момент активізується Вищий Я – найсвітліший аспект особистості, що діє з antara-karana – мосту свідомості між розумом (manas) і інтуїцією (buddhi). Він стає останнім «свідком» цієї істоти – збирає і передає весь очищений досвід полю причинної Душі, де він записується як суттєва еволюційна інформація.
Коли ця функція завершена, Вищий Я – як енергетичне поле, що виконало свою місію – природно розчиняється. Тут немає знищення, є лише відпускання. Особистість більше не повертається – її структура, наратив і форма втрачають неперервність. Це і є друга смерть – справжня точка завершення его.
І тоді, в порожньому просторі, де вже немає ані ролі, ані образу, свідомість повертається до іншого горизонту – не до того, ким вона була, а до того, ким може стати. Це ворота до наступної фази – Sidpai Bardo, де народжуються майбутні структури свідомості.
Друга смерть – Розпад особистості
10–20 дні – Демонтаж структури его та відпускання ідентичності
Між десятим і двадцятим днем після смерті фізичного тіла свідомість досягає важливого порогу – так званої другої смерті, або ахамкара-пралая. Це не смерть тіла, а набагато глибший процес – психічний, структурний стан розчинення. Термін ахамкара означає его – індивідуалізований центр ідентичності, а пралая – розпад, розсіювання, розчинення. На цьому етапі его перестає існувати як єдина конструкція.
Починається поступовий демонтаж особистої ідентичності. Свідомість втрачає здатність триматися за знайоме «я», яке протягом усього життя підтримувало наративну цілісність: «хто я», «у що я вірю», «чого досяг». Усе, що було сформовано з переконань, установок, емоційних слідів і прив’язаностей, починає розсипатися, ніби витягнута на світло сітка.
Цей стан відповідає manomaya kosha – розпаду шару ментального тіла. Його структури – це не лише думки, а й усі форми, з якими людина себе ототожнювала: обов’язки, ім’я, ролі, навіть духовні переконання. Це внутрішній землетрус, під час якого особистість втрачає опору – не тому, що її карають, а тому, що ця структура більше не потрібна.
Далі настає фаза перегляду життя – але це не «кіноплівка», як часто уявляють, а багатошарова синхронна рефлексія: кожна дія та думка сприймається не лише з власної, але й з позиції усіх свідомостей, яких це торкнулося. Свідомість бачить себе не як суб’єкта, а як точку впливу в полі. Те, що ми називаємо кармою, тут проявляється як резонанс світла: скільки свідомість створила відбитку – стільки отримує у відповідь як розкриття якості досвіду.
Цей процес відповідає svabhavic atma-darshan – бачення істинної природи. Це не моральний і не релігійний акт – це дія буддгі-кармічного дзеркала: ясна, але без оцінки. Свідомість бачить не те, «що зробила», а тим, ким вона стала через свої вчинки. Це не кара, а структурна правда, яку неможливо ні приховати, ні спотворити.
На короткий момент активізується Вищий Я – найсвітліший аспект особистості, що діє з antara-karana – мосту свідомості між розумом (manas) і інтуїцією (buddhi). Він стає останнім «свідком» цієї істоти – збирає і передає весь очищений досвід полю причинної Душі, де він записується як суттєва еволюційна інформація.
Коли ця функція завершена, Вищий Я – як енергетичне поле, що виконало свою місію – природно розчиняється. Тут немає знищення, є лише відпускання. Особистість більше не повертається – її структура, наратив і форма втрачають неперервність. Це і є друга смерть – справжня точка завершення его.
І тоді, в порожньому просторі, де вже немає ані ролі, ані образу, свідомість повертається до іншого горизонту – не до того, ким вона була, а до того, ким може стати. Це ворота до наступної фази – Sidpai Bardo, де народжуються майбутні структури свідомості.
Sidpai Bardo – Стан становлення
21–39 дні – Активізація каузальної пам’яті та переформування структури свідомості
Пройшовши другу смерть і відпустивши конструкцію особистості, свідомість входить у Sidpai Bardo – одну з найтонших і найглибших фаз переходу, яку називають станом становлення. Це вже не етап зіткнення з минулим, а простір формування майбутньої екзистенційної траєкторії – тут більше не з'ясовується, ким я був, а починає формуватися ким я стану.
Цей стан проявляється як входження свідомості у Каузальне поле – інформаційний вимір, де накопичується весь інкарнаційний досвід не як набір спогадів, а як структурна, голографічна цілісність. У ведичній традиції цей шар називається kāraṇa śarīra – причинне тіло. Тут фіксуються saṁskāras – найглибші враження, залишені досвідом, та vāsanās – насіння розуму, що визначає схильності свідомості та межі можливостей у майбутньому.
На цьому етапі поле свідомості ніби кристалізується: skandhas – складові свідомості – очищуються й вирівнюються. З них формується adṛṣṭa karma – ще не проявлена, але неминуча енергія напрямку, яка вже знає, у якому напрямі проявиться, щойно умови стануть сприятливими.
Реакція свідомості на цьому етапі залежить від зрілості Істоти. Якщо свідомість навчилася не ототожнювати себе зі структурами, вона здатна розпізнати, що навіть ці найглибші записи – лише тимчасові матричні моделі, а не її істинна суть. У такому випадку свідомість здіймається над ними, як світло, не прив’язане до форми. Але якщо ототожнення з давніми звичками, бажаннями, ідеалами ще зберігається, тоді ці структури діють як гравітаційні вузли – вони притягують свідомість вниз, у щільніші шари, ініціюючи народження нової форми.
Один із ключових моментів цієї фази – внутрішня зустріч із радою свідомості, у тибетській традиції відомою як khor lo’i tshogs pa. Це не символічний суд і не міфічна постать, а аспект Душі найвищої вібрації, що відображає якісне резюме всієї інкарнації. Тут фіксується не те, що ти зробив, а те, ким ти став. Це не оцінка, а внутрішня дгармічна метрика – відображення щільності свідомості, її напрямку й якості світла.
Цей процес подібний до феномену стоячої хвилі – свідомість більше не існує в старій формі, але ще не набула нової. Вона балансує в проміжному стані: очищена, але ще не розгорнута; потенційна, але ще не обрала напрям. Це момент, коли все можливе, але ще нічого не здійснено – час зовнішнього світу тут перестає діяти, а внутрішній – стає основою формування всього.
Це остання зупинка перед остаточним підйомом у сфери тонкого світла – або новим падінням у циклічне буття. І це залежить не від обставин, а лише від одного запитання: чи здатна свідомість розпізнати себе без жодної форми?
Sidpai Bardo – Стан становлення
21–39 дні – Активізація каузальної пам’яті та переформування структури свідомості
Пройшовши другу смерть і відпустивши конструкцію особистості, свідомість входить у Sidpai Bardo – одну з найтонших і найглибших фаз переходу, яку називають станом становлення. Це вже не етап зіткнення з минулим, а простір формування майбутньої екзистенційної траєкторії – тут більше не з'ясовується, ким я був, а починає формуватися ким я стану.
Цей стан проявляється як входження свідомості у Каузальне поле – інформаційний вимір, де накопичується весь інкарнаційний досвід не як набір спогадів, а як структурна, голографічна цілісність. У ведичній традиції цей шар називається kāraṇa śarīra – причинне тіло. Тут фіксуються saṁskāras – найглибші враження, залишені досвідом, та vāsanās – насіння розуму, що визначає схильності свідомості та межі можливостей у майбутньому.
На цьому етапі поле свідомості ніби кристалізується: skandhas – складові свідомості – очищуються й вирівнюються. З них формується adṛṣṭa karma – ще не проявлена, але неминуча енергія напрямку, яка вже знає, у якому напрямі проявиться, щойно умови стануть сприятливими.
Реакція свідомості на цьому етапі залежить від зрілості Істоти. Якщо свідомість навчилася не ототожнювати себе зі структурами, вона здатна розпізнати, що навіть ці найглибші записи – лише тимчасові матричні моделі, а не її істинна суть. У такому випадку свідомість здіймається над ними, як світло, не прив’язане до форми. Але якщо ототожнення з давніми звичками, бажаннями, ідеалами ще зберігається, тоді ці структури діють як гравітаційні вузли – вони притягують свідомість вниз, у щільніші шари, ініціюючи народження нової форми.
Один із ключових моментів цієї фази – внутрішня зустріч із радою свідомості, у тибетській традиції відомою як khor lo’i tshogs pa. Це не символічний суд і не міфічна постать, а аспект Душі найвищої вібрації, що відображає якісне резюме всієї інкарнації. Тут фіксується не те, що ти зробив, а те, ким ти став. Це не оцінка, а внутрішня дгармічна метрика – відображення щільності свідомості, її напрямку й якості світла.
Цей процес подібний до феномену стоячої хвилі – свідомість більше не існує в старій формі, але ще не набула нової. Вона балансує в проміжному стані: очищена, але ще не розгорнута; потенційна, але ще не обрала напрям. Це момент, коли все можливе, але ще нічого не здійснено – час зовнішнього світу тут перестає діяти, а внутрішній – стає основою формування всього.
Це остання зупинка перед остаточним підйомом у сфери тонкого світла – або новим падінням у циклічне буття. І це залежить не від обставин, а лише від одного запитання: чи здатна свідомість розпізнати себе без жодної форми?
Девачан – Стан тонкого світла
Після 40-го дня – Вхід свідомості в поле ідеального переживання
Після завершення основних етапів переходу свідомості надається можливість увійти в одну з найвищих сфер тонкого існування – Девачан. Це не місце в географічному сенсі, а вібраційна частота, в якій переживається потік світла, мудрості й любові. Тут свідомість більше не зазнає впливу щільних форм чи емоційних вихорів – вона живе через архетипне буття, у просторі чистих ідей.
У ведичних і теософських системах цей стан описується як sūkṣma loka – тонкий світ, де досвід стає безперервним внутрішнім процесом. Тут більше не існує фізичних об’єктів, емоційних наративів чи его-структур. Свідомість досягає прозорості, в якій проживає абсолютну красу, чисту радість і відчуття єдності з усім – не через форму, а через резонанс.
Згідно з теософською класифікацією, Девачан має два рівні:
- Формний Девачан (Рупа-девачана) – це сфера, де свідомість діє у вищій емоційній формі: тут живуть ідеалізовані спогади, любов без прив’язаності, духовні інтуїції, що ще мають тінь форми.
- Безформний Девачан (Арупа-девачана) – ще вищий рівень, у якому переживаються чисті ідеї, стани дх'яни та духовні вібрації, незалежні від будь-яких образів чи вражень. Це чистий вимір духовної медитації.
У цьому стані активним переживаючим є той аспект душі, який резонує з вищими ідеалами. Тим часом Buddhi–Sākṣī – внутрішній свідок – спостерігає все з тиші, фіксуючи духовні зрушення. Він не бере участі, але бачить – як космічний спостерігач, що охороняє рівновагу свідомості та планує подальшу еволюцію.
Девачан не є остаточним пунктом. Хоча тут час зупиняється, а душа відпочиває в світлі, цей стан не є вічним. Він триває доти, доки у свідомості існують тонкі прагнення, ще не пережиті ідеї, ще не розчинені кристали світла. Коли ці вібрації вичерпуються, коли навіть ідеальна свідомість втрачає об’єкт, з’являється поклик. Не зовнішній, а внутрішній – із залишкового пульсування.
Це не «падіння» і не «кара». Це ритмічна структура всесвіту – як дихання: вдих (вниз), видих (вгору), пауза – і знову рух. Девачан – це та космічна пауза, відпочинок між народженнями, коли свідомість відпочиває не в небутті, а в світлі без бажання.
Девачан – Стан тонкого світла
Після 40-го дня – Вхід свідомості в поле ідеального переживання
Після завершення основних етапів переходу свідомості надається можливість увійти в одну з найвищих сфер тонкого існування – Девачан. Це не місце в географічному сенсі, а вібраційна частота, в якій переживається потік світла, мудрості й любові. Тут свідомість більше не зазнає впливу щільних форм чи емоційних вихорів – вона живе через архетипне буття, у просторі чистих ідей.
У ведичних і теософських системах цей стан описується як sūkṣma loka – тонкий світ, де досвід стає безперервним внутрішнім процесом. Тут більше не існує фізичних об’єктів, емоційних наративів чи его-структур. Свідомість досягає прозорості, в якій проживає абсолютну красу, чисту радість і відчуття єдності з усім – не через форму, а через резонанс.
Згідно з теософською класифікацією, Девачан має два рівні:
- Формний Девачан (Рупа-девачана) – це сфера, де свідомість діє у вищій емоційній формі: тут живуть ідеалізовані спогади, любов без прив’язаності, духовні інтуїції, що ще мають тінь форми.
- Безформний Девачан (Арупа-девачана) – ще вищий рівень, у якому переживаються чисті ідеї, стани дх'яни та духовні вібрації, незалежні від будь-яких образів чи вражень. Це чистий вимір духовної медитації.
У цьому стані активним переживаючим є той аспект душі, який резонує з вищими ідеалами. Тим часом Buddhi–Sākṣī – внутрішній свідок – спостерігає все з тиші, фіксуючи духовні зрушення. Він не бере участі, але бачить – як космічний спостерігач, що охороняє рівновагу свідомості та планує подальшу еволюцію.
Девачан не є остаточним пунктом. Хоча тут час зупиняється, а душа відпочиває в світлі, цей стан не є вічним. Він триває доти, доки у свідомості існують тонкі прагнення, ще не пережиті ідеї, ще не розчинені кристали світла. Коли ці вібрації вичерпуються, коли навіть ідеальна свідомість втрачає об’єкт, з’являється поклик. Не зовнішній, а внутрішній – із залишкового пульсування.
Це не «падіння» і не «кара». Це ритмічна структура всесвіту – як дихання: вдих (вниз), видих (вгору), пауза – і знову рух. Девачан – це та космічна пауза, відпочинок між народженнями, коли свідомість відпочиває не в небутті, а в світлі без бажання.
Повернення до Духа
Остаточна стадія – Злиття Свідомості з Джерельною Сутністю
Коли всі переживання стають повними, коли кожна форма прожита, розпізнана й відпущена – починається остання фаза подорожі свідомості. Це вже не шлях через символи, не процес трансформації, а повернення до того, що ніколи не було втрачено.
Душа – як індивідуалізована іскра Духа – переживає розчинення всіх ідентичностей. Скандхи (психічні структури), що утримували конструкцію «я», досягають своєї кінцевої точки. Більше немає ані бажання, ані спогаду про відокремленість. Свідомість звільняється навіть від найтонших прагнень бути чи стати.
Тоді відбувається те, що в давніх вченнях називалося ātma–buddhi–saṁyoga – не з’єднання двох речей, а повернення свідомості до своєї первинної тотожності. Це як промінь сонця, що під час довгої подорожі проходить крізь увесь спектр кольорів і повертається до прозорого білого світла – не як додаток, а як спогад про власне джерело.
На цьому етапі Дух більше не повертається до досвіду, бо стає самодостатнім. Він більше не творить, адже більше немає нічого, що було б варте творення. Він не зникає, а розгортається в недієве буття – це стан без напрямку, без завдання, без дії – тиша, яка вже наповнена.
Цю мить повернення давні тексти називали paramātmā–darśana – не як бачення через символ чи образ, а як внутрішнє споглядання, в якому Свідомість і Джерело стають невід’ємними.
Це не екстаз. Це не тріумф. Це блаженна порожнеча, в якій зникає навіть потреба в блаженстві.
Тоді починається nivṛtti – відступ від дії, відпочинок свідомості у власній повноті. Більше немає ні підйому, ні падіння, ні місії. Лише безмовне буття, у якому вже все є.
Повернення до Духа
Остаточна стадія – Злиття Свідомості з Джерельною Сутністю
Коли всі переживання стають повними, коли кожна форма прожита, розпізнана й відпущена – починається остання фаза подорожі свідомості. Це вже не шлях через символи, не процес трансформації, а повернення до того, що ніколи не було втрачено.
Душа – як індивідуалізована іскра Духа – переживає розчинення всіх ідентичностей. Скандхи (психічні структури), що утримували конструкцію «я», досягають своєї кінцевої точки. Більше немає ані бажання, ані спогаду про відокремленість. Свідомість звільняється навіть від найтонших прагнень бути чи стати.
Тоді відбувається те, що в давніх вченнях називалося ātma–buddhi–saṁyoga – не з’єднання двох речей, а повернення свідомості до своєї первинної тотожності. Це як промінь сонця, що під час довгої подорожі проходить крізь увесь спектр кольорів і повертається до прозорого білого світла – не як додаток, а як спогад про власне джерело.
На цьому етапі Дух більше не повертається до досвіду, бо стає самодостатнім. Він більше не творить, адже більше немає нічого, що було б варте творення. Він не зникає, а розгортається в недієве буття – це стан без напрямку, без завдання, без дії – тиша, яка вже наповнена.
Цю мить повернення давні тексти називали paramātmā–darśana – не як бачення через символ чи образ, а як внутрішнє споглядання, в якому Свідомість і Джерело стають невід’ємними.
Це не екстаз. Це не тріумф. Це блаженна порожнеча, в якій зникає навіть потреба в блаженстві.
Тоді починається nivṛtti – відступ від дії, відпочинок свідомості у власній повноті. Більше немає ні підйому, ні падіння, ні місії. Лише безмовне буття, у якому вже все є.
Космічна пульсація – Mahā–Pralaya
Вічне дихання між всесвітами
Одного дня – не відзначеного жодним календарем, не вимірюваного жодним часом – усе, що коли-небудь було проявлене, буде тонко відкликане. Не знищене, а покликане повернутися. Це не буде рішенням, а космічним імпульсом – покликом з Невираженого, який запрошує все повернутися до свого первинного Спокою.
Цей загальний відступ називається Mahā–Pralaya – Великим Станом Розчинення. Це не крах, а видих свідомості. Як хвилі повертаються до океану, так усі Духи, Душі, іскри свідомості знову стають єдиним Океаном Свідомості – без відокремлення, без імен, без форм.
Всесвіт дихає:
– Вдих – pravṛtti – творіння, розгортання, втілення.
– Видих – nivṛtti – повернення, злиття, зникнення.
Цей космічний ритм не залежить від волі людини чи божества – він пульсує як сама серцевина Свідомості, основа всіх циклів буття. Від однієї ідеї до скупчення зірок – усе покликане дихати тим самим пульсом.
І коли всі форми вичерпані, коли більше нічого не залишається для переживання, навіть думки про відокремленість – залишається лише Свідомість–Без–Стану. Не як порожнеча, а як потенціал, з якого народжується все і до якого все повертається. Це Джерело, яке творить не з потреби, а з повноти.
Це не кінець.
Це – спокій між ударами.
Тиша між всесвітами.
Незаписуваний інтервал між вдихами.
Це те, що було на Початку.
І те, що завжди є.
Космічна пульсація – Mahā–Pralaya
Вічне дихання між всесвітами
Одного дня – не відзначеного жодним календарем, не вимірюваного жодним часом – усе, що коли-небудь було проявлене, буде тонко відкликане. Не знищене, а покликане повернутися. Це не буде рішенням, а космічним імпульсом – покликом з Невираженого, який запрошує все повернутися до свого первинного Спокою.
Цей загальний відступ називається Mahā–Pralaya – Великим Станом Розчинення. Це не крах, а видих свідомості. Як хвилі повертаються до океану, так усі Духи, Душі, іскри свідомості знову стають єдиним Океаном Свідомості – без відокремлення, без імен, без форм.
Всесвіт дихає:
– Вдих – pravṛtti – творіння, розгортання, втілення.
– Видих – nivṛtti – повернення, злиття, зникнення.
Цей космічний ритм не залежить від волі людини чи божества – він пульсує як сама серцевина Свідомості, основа всіх циклів буття. Від однієї ідеї до скупчення зірок – усе покликане дихати тим самим пульсом.
І коли всі форми вичерпані, коли більше нічого не залишається для переживання, навіть думки про відокремленість – залишається лише Свідомість–Без–Стану. Не як порожнеча, а як потенціал, з якого народжується все і до якого все повертається. Це Джерело, яке творить не з потреби, а з повноти.
Це не кінець.
Це – спокій між ударами.
Тиша між всесвітами.
Незаписуваний інтервал між вдихами.
Це те, що було на Початку.
І те, що завжди є.
Як взяти участь у грі Ліла?
Досить захотіти та зареєструватися на одну з ігор, які проводяться в рамках цього проекту! Хто буде вести?
Я – Jéet Sañgat Si̇̀ngh (в мирському житті - Сергій). Бізнесмен з більш ніж 20-річним досвідом , який все життя пропрацював у сфері маркетингу та продажів різних товарів. Цей досвід розвинув навички ведення переговорів, навчив пізнавати людей: їхні проблеми, правила прийняття рішень, мотивацію дій.
Професійний бджоляр, який разом із родиною доглядає за пасікою 50 сімей. Робота у вулику – це моя данина ЗЕМЛІ: середовищу, в якому я живу, природі, у якої я навчаюся. Бджільництво — одна з моїх практик формування характеру, управління емоціями та думками, а також заземлення, тому що вулик, відкритий під час недоречних думок, одразу дає «урок».
Енергопрактик , майстер-вчитель Рейкі (Reiki), ініціатор проекту Reiki.lt. Подорож практики Рейкі навчила мене пізнавати світ поза матерією: яскравий, тонкий і нескінченний. Цей енергетичний метод оздоровлення тіла і духу розвинув здатність використовувати енергію мудрості для пошуку кращого рішення в багатьох життєвих ситуаціях.
Засновник студії "Духовні практики". Ми справді хотіли створити простір для дорослої людини, де він міг би зробити перші кроки своєї нової практики: почати вести йогу, навчати медитації, організовувати звукові практики, проводити сеанси Рейкі, ділитися знаннями, самовдосконалюватися та тренувати інших .
Багаторічний фахівець з Джняна-йоги, практик Хатха-йоги (духовне ім'я Jéet Sañgat Si̇̀ngh), сертифікований регресолог, практикуючий ченелер, акредитований школою «OMKAR проводник гри Ліла .
Я запрошую вас зіграти в цю гру, використовуючи свій життєвий досвід. Пройдіть цю подорож зі мною, і я буду намагатись, щоб ви змогли відчути диво розмови із самим собою!
Щоб забронювати місце в грі Ліла - просто натисніть на кнопку нижче, і заповніть необхідну інформацію у формі, що з'явиться: Ваше ім'я, місто, номер телефону, адреса електронної пошти. Після заповнення форми - на вказану вами електронну адресу ви отримаєте лист-підтвердження з подальшими інструкціями.
Участь у грі Ліла платна, але кожен може вибрати для себе точну ціну:
- чи платити тільки грошима, вибравши дорожчу вартість участі;
- або заплативши менше грошей, але написавши чесний відгук після гри.
Ми надішлемо вам повні інструкції щодо оплати вашої участі в грі, коли ви подасте заявку на бронювання наступної гри. Це просто, зручно і швидко.
Як взяти участь у грі Ліла?
Досить захотіти та зареєструватися на одну з ігор, які проводяться в рамках цього проекту! Хто буде вести?
Я – Jéet Sañgat Si̇̀ngh (в мирському житті - Сергій). Бізнесмен з більш ніж 20-річним досвідом , який все життя пропрацював у сфері маркетингу та продажів різних товарів. Цей досвід розвинув навички ведення переговорів, навчив пізнавати людей: їхні проблеми, правила прийняття рішень, мотивацію дій.
Професійний бджоляр, який разом із родиною доглядає за пасікою 50 сімей. Робота у вулику – це моя данина ЗЕМЛІ: середовищу, в якому я живу, природі, у якої я навчаюся. Бджільництво — одна з моїх практик формування характеру, управління емоціями та думками, а також заземлення, тому що вулик, відкритий під час недоречних думок, одразу дає «урок».
Енергопрактик , майстер-вчитель Рейкі (Reiki), ініціатор проекту Reiki.lt. Подорож практики Рейкі навчила мене пізнавати світ поза матерією: яскравий, тонкий і нескінченний. Цей енергетичний метод оздоровлення тіла і духу розвинув здатність використовувати енергію мудрості для пошуку кращого рішення в багатьох життєвих ситуаціях.
Засновник студії "Духовні практики". Ми справді хотіли створити простір для дорослої людини, де він міг би зробити перші кроки своєї нової практики: почати вести йогу, навчати медитації, організовувати звукові практики, проводити сеанси Рейкі, ділитися знаннями, самовдосконалюватися та тренувати інших .
Багаторічний фахівець з Джняна-йоги, практик Хатха-йоги (духовне ім'я Jéet Sañgat Si̇̀ngh), сертифікований регресолог, практикуючий ченелер, акредитований школою «OMKAR проводник гри Ліла .
Я запрошую вас зіграти в цю гру, використовуючи свій життєвий досвід. Пройдіть цю подорож зі мною, і я буду намагатись, щоб ви змогли відчути диво розмови із самим собою!
Щоб забронювати місце в грі Ліла - просто натисніть на кнопку нижче, і заповніть необхідну інформацію у формі, що з'явиться: Ваше ім'я, місто, номер телефону, адреса електронної пошти. Після заповнення форми - на вказану вами електронну адресу ви отримаєте лист-підтвердження з подальшими інструкціями.
Участь у грі Ліла платна, але кожен може вибрати для себе точну ціну:
- чи платити тільки грошима, вибравши дорожчу вартість участі;
- або заплативши менше грошей, але написавши чесний відгук після гри.
Ми надішлемо вам повні інструкції щодо оплати вашої участі в грі, коли ви подасте заявку на бронювання наступної гри. Це просто, зручно і швидко.
Забронюйте місце в грі Lila
Якщо вас цікавить ця унікальна духовна практика і ви хочете зарезервувати місце на найближчій грі Ліла або подарувати цю можливість іншій людині, просто оберіть один із найбільш підходящих для вас варіантів і слідуйте подальшим інструкціям: виберіть "живу" або "віддалену" гру, вкажіть бажаний час гри, надайте свої контактні дані і т. д. Зареєструйтеся зараз і дозвольте мені відкрити перед вами ще одні двері до світу та пізнання себе. Удачі, і до зустрічі у подорожі!
Гра "Ліла" у групі
Це можливість відчути цю трансформаційну подорож у групі людей, схожих на вас. Групова гра триває трохи довше, але під час цієї подорожі людина має можливість досягти глибших горизонтів самопізнання, спостерігаючи як себе, так і інших, які грають поруч. В ігрі інші стають "запальниками" вашого особистого сприйняття та відкриттів.
Індивідуальна гра "Ліла"
Це можливість відчути цю трансформаційну подорож індивідуально, коли майстер приділяє всю увагу та час саме вам: вашим запитанням, вашим пошукам, розширенню ваших можливостей. Індивідуальна гра триває трохи коротше і вона більше підходить для закритих людей, які бажають залишити свій внутрішній досвід "в чотирьох стінах".
Придбання купона
Чи бажаєте ви надати можливість іншій близькій вам особі пережити цю трансформаційну подорож? Тоді подаруйте їй подарунковий купон на гру "Ліла". Але пам'ятайте: це глибока внутрішня практика, на яку людина вирушає лише тоді, коли у її внутрішньому світі вогонь прагнення дослідження та самопізнання розпалюється самостійно. Це не досягається ззовні або за допомогою примусу.
